Чигрине, Чигрине



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Чигрине, Чигрине,  Все на свiтi гине,  I святая твоя слава.  Як пилина, лине За вiтрами холодними, В хмарi пропадає. Над землею летять лiта,  Днiпро висихає. Розсипаються могили. Високi могили — Твоя слава... i про тебе, Старче малосилий, Нiхто й слова не промовить, Нiхто й не покаже, Де ти стояв? чого стояв?  I на смiх не скаже!!   За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми рiзались з ордами? За що скородили списами  Московськi ребра?? засiвали,  I рудою поливали...  I шаблями скородили.  Що ж на нивi уродилось??! Уродила рута... рута... Волi нашоï отрута.   А я, юродивий, на твоïх руïнах Марно сльози трачу; заснула Вкраïна, Бур'яном укрилась, цвiллю зацвiла, В калюжi, в болотi серце прогноïла I в дупло холодне гадюк напустила, А дiтям надiю в степу оддала. А надiю... Вiтер по полю розвiяв, Хвиля морем рознесла. Нехай же вiтер все розносить На неокраєнiм крилi. Нехай же серце плаче, просить Святоï правди на землi.   Чигрине, Чигрине, Мiй друже єдиний, Проспав єси степи, лiси I всю Украïну. Спи ж, повитий жидовою. Поки сонце встане. Поки тiï недолiтки Пiдростуть, гетьмани. Помолившись, i я б заснув... Так думи проклятi Рвуться душу запалити. Серце розiрвати. Не рвiть, думи, не палiте! Може, верну знову Мою правду безталанну. Моє тихе слово. Може, викую я з його До старого плуга Новий лемiш i чересло.  I в тяжкi упруги... Може, зорю перелiг той, А на перелозi... Я посiю моï сльози, Моï щирi сльози.   Може, зiйдуть i виростуть Ножi обоюднi, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне, I вицiдять сукровату, I наллють живоï Козацькоï тiï кровi. Чистоï, святоï!!! Може... може... а меж тими Меж ножами рута I барвiнок розiв'ється — I слово забуте, Моє слово тихосумне, Богобоязливе, Згадається — i дiвоче Серце боязливе Стрепенеться, як рибонька, I мене згадає... Слово моє, сльози моï, Раю ти мiй, раю! Спи, Чигрине, нехай гинуть У ворога дiти. Спи, гетьмане, поки встане Правда на сiм свiтi.   Коментар Т. Шевченковi довелося покинути Украïну ще в п'ятнадцятирiчному вiцi. Коли вiн отримав волю, освiту, роботу й повернувся на батькiвщину, то був уражений у саме серце — там панувала ще бiльша неволя, крiпосницькi порядки стали ще жорстокiшими, а славна гетьманська столиця Чигирин перетворилася в руïни, заросла травою. Забулися волелюбнi козацькi традицiï. Поет висловлює надiю на те, що вiн своïм гарячим поетичним словом зможе викувати до старого плуга новий лемiш i чересло, тобто розбудить громадську думку, спонукає до дiï. Йому хочеться, щоб до байдужоï, гнилоï кровi влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Вiн сподiвається, що все-таки встане правда на сiм свiтi.

Метки Чигрине, Чигрине, ТАРАС ШЕВЧЕНКО, ЛIТЕРАТУРА УКРАÏНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ, ПОЕТИ-РОМАНТИКИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, Чигрине, ЛIТЕРАТУРА, УКРАÏНСЬКОГО, РОМАНТИЗМУ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Чигрине, Чигрине