<< Главная страница

До Основ'яненка



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал             Б'ють пороги; мiсяць сходить.             Як i перше сходив... Нема Сiчi, пропав i той,             Хто всiм верховодив!             Нема Сiчi; очерети             У Днiпра питають: Де-то нашi дiти дiлись,  Де вони гуляють?             Чайка скиглить лiтаючи, Мов за дiтьми плаче; Сонце грiє, вiтер вiє  На степу козачiм.             На тiм степу скрiзь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного:             Де нашi панують?             Де панують, бенкетують?             Де ви забарились?             Вернiтеся! дивiтеся —             Жита похилились. Де паслися вашi конi. Де тирса шумiла. Де кров ляха, татарина Морем червонiла... Вернiтеся! Не вернуться! Заграло, сказало Синє море. — Не вернуться, Навiки пропали! Правда, море, правда, синє! Такая ïх доля: Не вернуться сподiванi, Не вернеться воля. Не вернуться запорожцi, Не встануть гетьмани, Не покриють Украïну Червонi жупани! Обiдрана, сиротою Понад Днiпром плаче; Тяжко-важко сиротинi, А нiхто не бачить... Тiлько ворог, що смiється... Смiйся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине, — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що дiялось в свiтi. Чия правда, чия кривда I чиï ми дiти. Наша дума, наша пiсня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава. Слава Украïни! Без золота, без каменю. Без хитроï мови, А голосна та правдива, Як господа слово. Чи так, батьку отамане?  Чи правду спiваю? Ех, якби-то!.. Та що й казать? Кебети не маю. А до того — Московщина, Кругом чужi люде. Не потурай, — може, скажеш. Та що з того буде? Насмiються на псалом той, Що виллю сльозами; Насмiються... Тяжко, батьку, Жити з ворогами! Поборовся 6 i я, може, Якби малось сили; Заспiвав би, — був голосок. Та позички з'ïли. Отаке-то лихо тяжке, Батьку ти мiй, друже! Блуджу в снiгах та сам собi: Ой не шуми, луже! Не втну бiльше. А ти, батьку, Як сам здоров знаєш; Тебе люде поважають. Добрий голос маєш; Спiвай же iм, мiй голубе, Про Сiч, про могили, Коли яку насипали, Кого положили. Про старину, про те диво. Що було, минуло... Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь свiт почули. Що дiялось в Украïнi, За що погибала. За що слава козацькая На всiм свiтi стала! Утни, батьку, орле сизий! Нехай я заплачу, Нехай свою Украïну  Я ще раз побачу, Нехай ще раз послухаю, Як те море грає, Як дiвчина пiд вербою Гриця заспiває. Нехай ще раз усмiхнеться Серце на чужинi. Поки ляже в чужу землю, В чужiй домовинi.   Коментар Найбiльшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Украïна, в минулому — батькiвщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активнiший опiр, про неприпустимiсть покiрного iснування у панському ярмi. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квiтки-Основ'яненка iз закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже все гине, — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже. Що дiялось в свiтi. Чия правда, чия кривда I чиï ми дiти. Наша дума, наша пiсня Не вмре, не загине... Вiрш починається романтичною картиною природи iз згадками про колишню Украïну, яка протиставляється сучаснiй, коли краïна Обiдрана, сиротою Понад Днiпром плаче; Тяжко-важко сиротинi, А нiхто не бачить... Т. Шевченко називає Основ'яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподiваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються. ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861)   Т. Шевченко народився в с. Моринцях Звенигородського повiту Киïвськоï губернiï у родинi крiпакiв. Рано посиротiвши, хлопець пiшов на службу до дяка, щоб мати змогу вчитися у школi. Любив малювати, мрiяв стати малярем, але нiхто з iконописцiв не взяв його за учня. Пан Енгельгардт, переïжджаючи до Петербурга, забрав iз собою слуг, а серед них i Тараса. Випадково помiтивши талант хлопця, пан вiддає його в науку до майстра Ширяєва. Бiлими петербурзькими ночами юнак перемальовував античнi скульптури в Лiтньому саду. Там Тарас зустрiвся з художником-земляком I. Сошенком. Той зацiкавився його долею, познайомив зi своïми друзями — видатними дiячами культури, серед яких був i вiдомий художник К. Брюллов. Цi люди у 1838 роцi викупили талановитого юнака з крiпацтва. Шевченко став вiльним слухачем Академiï мистецтв, зайнявся самоосвiтою. 1840 року вийшла його перша поетична збiрка Кобзар, яка стала знаменною, знаковою подiєю в украïнськiй культурi i в усiй iсторiï нашого народу. Пiсля закiнчення навчання Шевченко поïхав працювати у Киïвськiй археографiчнiй комiсiï, познайомився з викладачем iсторiï Киïвського унiверситету, в майбутньому вiдомим ученим та письменником М. Костомаровим, вступив до Кирило-Мефодiïвського братства й був заарештований. Основне звинувачення — не участь у таємному товариствi, а написання сатиричних творiв, спрямованих проти царського уряду, крiпаччини. Вирок був суворий — десять рокiв солдатчини iз забороною писати й малювати. Про цi роки поет писав: Караюсь, мучусь, але не каюсь, бо найбiльше вболiвав за долю рiдноï Украïни, покрiпаченого народу. Т. Шевченко є автором багатьох вiршiв, поем, прозових творiв i кiлькох драматичних. Помер у Петербурзi, був перепохований у Каневi на горi бiля Днiпра. Став духовним батьком цiлоï украïнськоï нацiï.

Метки До Основ'яненка, ТАРАС ШЕВЧЕНКО, ЛIТЕРАТУРА УКРАÏНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ, ПОЕТИ-РОМАНТИКИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА, УКРАÏНСЬКОГО, РОМАНТИЗМУ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
До Основ'яненка


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация