<< Главная страница

Кавказ



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Поема) Кавказькi гори засiянi горем, кровiю политi — тривалий час там iде вiйна. Споконвiку там орел (символ росiйського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозi остаточно здолати непокiрного титана: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. I неситий не виоре На днi моря поле. Не скує душi живоï I слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Лiричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарештi, прокинеться правда, коли кати народу перестануть знущатися з людей: Ми вiруєм твоiй силi I духу живому. Встане правда! встане воля! I тобi одному Помоляться всi язики Вовiки i вiки. А поки що течуть рiки. Кровавiï рiки! Кавказькi гори политi кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить вiдчайдушний опiр завойовникам. Тому тисячами гинуть царськi солдати, ллється кров. А сльози — удов'ï, дiвочi, матерiв i батькiв! ïх вистачило б на те, щоб утопить всiх iмператорiв... з дiтьми i внуками. Лiричний герой поеми славить лицарiв великих — синiв Кавказу, якi мужньо вiдстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами: Борiтеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава I воля святая! Поет протиставляє вiльному Кавказу, де нiхто не зазiхає на чуже, крiпосницьку Росiю. У цiй краïнi, що здавна пишається своïми християнськими традицiями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах i як продавати чи програвати в карти своïх же єдиновiрцiв-християн. Лiричний герой гiрко докоряє панству: Ви любите на братовi Шкуру, а не душу! Зажерливi й багатi моляться розiп'ятому за людство Христу, будують йому храми i каплицi, кладуть перед його образом Неутомленниє поклони За кражу, за вiйну, за кров, Щоб братню кров пролити просять I потiм в дар тобi приносять З пожару вкрадений покров!!! Поема закiнчується зверненням поета до пам'ятi його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову не за Украïну, а за ïï ката. Алiричний герой залишається наодинцi зi своïми гiркими роздумами про долю Украïни. Гнiв i обурення лiричного героя твору викликає лицемiрство провiдникiв загарбницькоï полiтики царату, якi намагаються прикрити своï хижацькi намiри облудними твердженнями, нiбито вони несуть просвiту темним диким народам: Просвiтились! та ще й хочем Других просвiтити, Сонце правди показати Слiпим, бачиш, дiтям!.. Все покажем! тiлько дайте Себе в руку взяти, Як i тюрми муровати, Кайдани кувати. Всьому навчим; тiлько дайте Своï синi гори Остатнiï... бо вже взяли I поле, i море.

Метки КАВКАЗ, ТАРАС ШЕВЧЕНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА XIX СТОРIЧЧЯ, ТАРАС, ШЕВЧЕНКО, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Кавказ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация