<< Главная страница

У нашIм ра&IUML; на землI



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своïм дитяточком малим. Буває, iнодi дивлюся. Дивуюсь дивом, i печаль Охватить душу; стане жаль Менi ïï, i зажурюся, I перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тiєï матерi святоï, Що в мир наш бога принесла... Тепер ïй любо, любо жити. Вона серед ночi встає, I стереже добро своє,  I дожидає того свiту, Щоб знов на його надивитись.  Наговоритись. Це моє! Моє! —  I дивиться на його, I молиться за його богу, I йде на улицю гулять Гордiше самоï царицi, Щоб людям, бачте, показать  Своє добро. А подивiться! Моє найкраще над всiми!   I ненароком iнший гляне.  Весела, рада, боже мiй! Несе додому свого Йвана.  I ïй здається, все село Весь день дивилося на його. Що тiлько й дива там було, А бiльше не було нiчого. Щасливая!.. Лiта минають. Потроху дiти виростають, I виросли, i розiйшлись На заробiтки, в москалi. I ти осталася, небого. I не осталося нiкого З тобою дома. Наготи Староï нiчим одягти  I витопить зимою хату. А ти не здужаєш i встати.  Щоб хоч огонь той розвести.  В холоднiй молишся оселi За ïх, за дiточок. А ти.  Великомученице? Села Минаєш, плачучи, вночi. I полем, степом iдучи, Свого ти сина закриваєш. Бо й пташка iнодi пiзнає  I защебече: Он байстря  Несе покритка на базар. Безталанная! де дiлась Краса твоя тая. Що всi люде дивувались? Пропала, немає! Все забрала дитиночка 1 вигнала з хати, I вийшла ти за царину, З хреста нiби знята.  Старцi тебе цураються, Мов тiï прокази. А воно таке маленьке, Воно ще й не лазить.  I коли-то воно буде Гратись i промовить  Слово мамо. Великеє, Найкращеє слово!  Ти зрадiєш; i розкажеш Дитинi правдиво  Про панича лукавого, I будеш щаслива. Та недовго. Бо не дiйде До зросту дитина, Пiде собi слiпця водить, А тебе покине Калiкою на розпуттi, Щоб собак дражнила, Та ще й вилає. За те, бач. Що на свiт родила. I за те ще, що так тяжко Дитину любила. I любитимеш, небого. Поки не загинеш  Межи псами, на морозi, Де-небудь пiд тином.   Коментар Будучи на засланнi, в далеких казахських степах, Т. Шевченко нiколи не забував рiдного краю, думкою линув до нього. I проймався глибоким спiвчуттям до знедолених, особливо жiнок. Згадував матiр, сестер, добру сусiдку Оксану. По-рiзному склалася ïхня доля. Щаслива мати тiшиться своïм дитям. ïй здається, що кращого за нього немає у свiтi, i всi також милуються ним. Але проходить с, дiти виростають, змушенi кидати матiр одну i йти на заробiтки. А вона все молиться за них. Iнша мати проклинає своє материнство, адже вона — по крихiтка, ïï дитина — байстря вiд лукавого пана, який порозважався й покинув. Усi люди також вiдвертаються вiд них. Яка доля такоï дитини? Тiльки старцiв водити, а матерi — загинути десь пiд тином. Вiрш пройнятий гарячим спiвчуттям до долi жiнки-матерi, а слова: У нашiм раï на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своïм дитяточком малим  стали афоризмом.

Метки У нашiм раï на землi, ТАРАС ШЕВЧЕНКО, ЛIТЕРАТУРА УКРАÏНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ, ПОЕТИ-РОМАНТИКИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА, УКРАÏНСЬКОГО, РОМАНТИЗМУ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
У нашIм ра&IUML; на землI


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация